Лариса Храмченко, на той час т.в.о. директора Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України, разом зі своїм спільником Євгеном Пінчуком, директором компанії-забудовника ТОВ «БУДКАПІТАЛС», опинилися в центрі справи про 96 квартир для військовослужбовців і їхніх родин у передмісті Києва.

За версією обвинувачення, навесні 2015 року Храмченко та Пінчук створили умови для перерахування забудовнику понад 18,66 млн грн за нібито готове до заселення житло. Зокрема, вони підписали Акт № 1 приймання-передачі 96 квартир, завіривши його печатками Міноборони та компанії, — у документі стверджувалося, що квартири відповідають будівельним і санітарним нормам та готові для проживання. Насправді, як з'ясували детективи НАБУ, будинок був недобудований: не було внутрішнього оздоблення, сантехніки, не всі комунікації підключено. На підставі цього акта Міноборони перерахувало забудовнику понад 18,6 млн грн.

Прокуратура наполягала, що це розтрата бюджетних коштів в особливо великих розмірах. Але суд з цим не погодився: оскільки Міноборони натомість отримало у власність реальний актив — самі квартири, вартість яких (навіть з недоліками, з урахуванням інфляції) перевищувала перераховану суму, — операція мала оплатний характер, а розтрата за визначенням вимагає безоплатного вибуття майна. Тобто держава не втратила гроші «в нікуди» — вона отримала нерухомість, просто не в тому стані, який обіцяли документи.

А от у службовому підробленні (підписання завідомо неправдивого документа) суд обвинувачених визнав винними — Акт справді містив недостовірні відомості про готовність квартир, що підтвердили і працівники Міноборони, які особисто оглядали об'єкт («була готова лише коробка»), і сам Пінчук у власних розмовах, зафіксованих під час негласних слідчих дій. Втім, покарати за це вже не могли: три роки давності притягнення до відповідальності за цей злочин сплинули ще в березні 2018-го, тож обвинувачених звільнили від призначеного покарання.

Захист наполягав на повному виправданні: мовляв, «готовність для проживання» варто розуміти не побутово, а формально-юридично — досить було декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а повне оздоблення квартир вимагалося лише перед фінальним, третім траншем оплати (5% вартості), а не другим. Пінчук додатково наголошував, що від контракту зазнав збитків через девальвацію гривні (понад 1 млн доларів) і навіть продавав власне майно, щоб добудувати об'єкт, — тобто про корисливий мотив не йшлося. Суд ці доводи відхилив, встановивши: сторони самі домовилися, що акт підтверджує виконання геть усіх умов договору, включно з переліком оздоблювальних робіт, — а технічні паспорти БТІ на ці ж 96 квартир прямо фіксували, що оздоблення на момент акта виконано не було.

Цивільний позов Міноборони — до речі, доволі показовий сам собою: відомство вимагало стягнути понад 43 млн грн (з інфляційними втратами й відсотками), тобто суму, яка перевищувала вартість самого договору (34,45 млн грн за всі 96 квартир). Суд першої інстанції в позові відмовив повністю. Апеляційна палата ВАКС  з цим не погодилася процедурно: раз обвинувачених виправдали за відсутністю складу розтрати, позов належало не відхиляти по суті, а залишити без розгляду — це відкриває Міноборони шлях звернутися з тими ж вимогами окремо, у порядку господарського судочинства. В іншому ж Апеляційний суд підтримав вирок: відхилив усі скарги захисту (виправдання за підробленням не відбулося) і задовольнив скарги прокурора та Міноборони лише частково — саме в частині долі цивільного позову, залишивши в силі виправдання за розтратою.