Суддя Віктор Ногачевський висловив Окрему думку й зазначив, що послідовність і сукупність дій Колєснікова саме як народного депутата України створили ті умови й обставини, за яких він зміг отримати кошти. Будь-яка інша особа не змогла б отримати компенсацію за винайм готельного номера. Отже, обвинуваченого варто було визнати винуватим і засудити за ч. 2 ст. 364 КК України. 

08.08.2023 року судді Апеляційної палати Віктор Панкулич та Ігор Панаід скасували вирок і призначили новий розгляд у суді першої інстанції. Вони вказали, що за наявності різних правових позицій у суддів першої інстанції про наявність зловживання службовим становищем або шахрайства, суд має вийти з нарадчої кімнати, поновити розгляд справи, додатково з’ясувати фактичні обставини таких кримінальних правопорушень, повторно дослідити частину доказів, заслухати думку сторін щодо можливої наявності в діях обвинуваченого ознак шахрайства або зловживання службовим становищем, за необхідності повторно роз’яснити прокурору право на зміну обвинувачення в суді та право сторін на укладення угоди.   

Суддя Сергій Боднар висловив Окрему думку та зазначив, що за результатами розгляду апеляційних скарг, скасовуючи вирок суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції мала ухвалити власне рішення по суті висунутого обвинувачення. При цьому можливий висновок про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення саме шляхом зловживання своїм службовим становищем не міг би вважатися виходом за межі пред’явленого йому обвинувачення, оскільки не впливає на обсяг обвинувачення та жодним чином не погіршує його правове становище. 

19.01.2024 року перша інстанція ухвалила новий вирок на підставі укладеної між прокурором і обвинуваченим Колєсніковим угоди про визнання винуватості. Він отримав 3 роки позбавлення волі умовно з іспитовим строком у 2 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 17 тис. грн. 

Суддя Катерина Широка висловила Окрему думку, у якій зазначила про незгоду з більшістю суддів у визначенні тривалості іспитового строку у 2 роки замість 1 року, про який просили суд сторони. На думку судді, саме такий строк відповідав би тяжкості вчиненого злочину і справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.  

не  подавалася.